Населення Північної Кореї у 2026 році оцінюють приблизно у 26 мільйонів осіб, і це одна з найбільш закритих демографічних статистик у світі. Пхеньян не публікує щорічних переписів у відкритому доступі, а міжнародні агенції змушені працювати з непрямими даними: супутниковими знімками нічного освітлення, моделями ООН, внутрішньою міграцією та свідченнями переселенців. Через це цифра «26 мільйонів» — це не точна кількість, а найкраще наближення, яке має похибку в 1–2 мільйони в обидва боки. Для сусідньої Південної Кореї з населенням понад 51 мільйон це означає, що на Корейському півострові мешкає приблизно 77 мільйонів людей, з яких лише третина живе в КНДР.
Для українського читача тема важлива не лише як далека екзотика. Північна Корея залишається одним із ключових союзників Росії у війні проти України, постачає артилерійські снаряди та ракетні компоненти, а отже її внутрішня стабільність і демографічні процеси прямо впливають на безпеку в Європі. Крім того, досвід КНДР показує, як закрита статистика і тривала ізоляція можуть спотворити реальну картину навіть у країні, яка формально має розвинену медичну та освітню системи.
Населення Північної Кореї: загальна оцінка чисельності
Точна кількість мешканців КНДР невідома навіть самим північнокорейським органам влади. Останній офіційний перепис у країні проводили у 2008 році, і з того часу Пхеньян оприлюднює лише фрагментарні підсумки. Міжнародні організації — Світовий банк, ООН, CIA World Factbook — щороку оновлюють свої оцінки, і вони відрізняються на 1–2 мільйони осіб залежно від методики.
На середину 2026 року більшість аналітиків сходяться на цифрі 26,0–26,5 мільйона. Для порівняння: у 1950-му, одразу після Корейської війни, населення КНДР становило лише близько 9–10 мільйонів. Подвоєння відбулося за рахунок післявоєнного відновлення, високої народжуваності у 1960–1980-х роках і розвитку державної медицини, яка знизила дитячу смертність. Проте з 1990-х років приріст сповільнився, а в період «тяжкого ходу» (Arduous March, середина 1990-х) країна пережила масовий голод, який, за різними оцінками, забрав життя від 600 тисяч до 2,5 мільйона осіб.
| Країна / регіон | Населення (приблизно, 2026) | Щільність (осіб/км²) | Середній вік |
|---|---|---|---|
| Північна Корея (КНДР) | 26,2 млн | 216 | 35 років |
| Південна Корея | 51,7 млн | 520 | 44 роки |
| Японія | 124,5 млн | 341 | 49 років |
| Монголія | 3,4 млн | 2 | 31 рік |
Як видно з таблиці, населення Північної Кореї майже вдвічі менше за сусідню Південну, але має значно молодшу вікову структуру. Середній вік у 35 років пояснюється тим, що у 1990-х і 2000-х народжуваність різко впала, але населення вже встигло «помолодшати» за рахунок післякризового відновлення у 2010-х. Водночас Південна Корея вже увійшла у фазу старіння: там середній вік перевищив 44 роки, а народжуваність у 2024 році впала до 0,72 — найнижчого рівня у світі.
Чому цифри такі приблизні
Пхеньян контролює внутрішню мобільність громадян через систему реєстрації за місцем проживання (хо), а паспорти для виїзду за кордон видаються лише за спеціальним дозволом. Це означає, що ні звичайна еміграція, ні трудова міграція не відіграють помітної ролі у зміні чисельності населення. Основними джерелами даних для міжнародних аналітиків залишаються:
- Супутникові знімки нічного освітлення міст, які дозволяють оцінити динаміку урбанізації.
- Дані про розподіл продовольчих пайків, що дають змогу оцінити кількість дорослих і дітей у провінціях.
- Свідчення переселенців і біженців, які переїхали до Південної Кореї (понад 34 тисячі осіб з 1998 року).
- Дані Всесвітньої організації охорони здоров’я про дитячу смертність і тривалість життя.
Демографічні процеси: народжуваність, смертність, вікова структура
Населення Північної Кореї формується під впливом трьох головних чинників: природного приросту, міграції (переважно внутрішньої) і впливу державної політики. Природний приріст у 2020-х залишається слабко позитивним: народжуваність оцінюють у 14–15 народжень на 1000 осіб, а смертність — у 9–10 на 1000. Це дає річний приріст приблизно 0,4–0,5%, що значно нижче за показники 1980-х, коли приріст сягав 1,5–2% на рік.
| Період | Народжуваність (на 1000) | Смертність (на 1000) | Приріст (%) | Ключова подія |
|---|---|---|---|---|
| 1960–1970 | 40–43 | 10–12 | +2,8 | Післявоєнне відновлення |
| 1980–1990 | 20–23 | 6–7 | +1,5 | Стабілізація |
| 1995–2000 | 16–18 | 12–14 | −0,2 | «Тяжкий хід», голод |
| 2010–2015 | 14–15 | 8–9 | +0,6 | Відновлення |
| 2024–2026 | 14 | 9–10 | +0,4 | Постковідна стабілізація |
З таблиці видно, що різкий обвал приросту припав на 1990-і роки, коли країна пережила катастрофічний голод і тимчасово втратила контроль над розподілом продовольства. Тоді державна система paekcho (публічний розподіл) фактично припинила роботу в сільських провінціях, і ринкова торгівля стала головним джерелом їжі для значної частини населення. Після 2000-го року, коли КНДР поступово відновила торговельні зв’язки з Китаєм, приріст стабілізувався на низькому, але позитивному рівні.
Тривалість життя і дитяча смертність
За оцінками ВООЗ і Світового банку, середня тривалість життя у КНДР у 2024 році становить 73,6 року для жінок і 69,1 року для чоловіків. Це на 5–7 років нижче, ніж у Південній Кореї, але вище, ніж у багатьох країнах Африки на південь від Сахари. Дитяча смертність (до 5 років) оцінюють у 14–17 випадків на 1000 народжень — приблизно вдвічі вище за південнокорейський показник, але значно нижче за рівень 1990-х, коли цей показник сягав 40+.
Водночас у 2022–2023 роках КНДР пережила найбільший спалах COVID-19 за всю пандемію, хоча офіційно визнала лише кілька мільйонів випадків «лихоманки». За непідтвердженими даними розвідки Південної Кореї, реальна смертність могла сягати декількох сотень тисяч осіб, що вплинуло на загальну демографічну криву 2023 року.
Міграція: внутрішня і зовнішня
Населення Північної Кореї практично не залишає країну легально. Із 26 мільйонів мешканців лише кілька тисяч щорічно отримують дозвіл на виїзд — переважно дипломати, спортсмени, науковці та працівники торговельних місій у Китаї, Росії та кількох африканських країнах. Усі інші категорії громадян, включно з туристами, залишаються всередині КНДР, і навіть переїзд з провінції до Пхеньяна потребує спеціального дозволу.
Нелегальна міграція відбувається переважно через кордон з Китаєм, де перебуває, за оцінками, від 50 до 100 тисяч північнокорейських громадян. Більшість із них — жінки, які переїхали у пошуках роботи або через шлюб з китайськими чоловіками. ООН і правозахисні організації кваліфікують такі переходи як біженство, але Китай офіційно розглядає їх як нелегальних мігрантів і може депортувати назад. За даними Вікіпедії, за роки після Корейської війни до Південної Кореї переїхали понад 34 тисячі громадян КНДР, і саме вони є головним джерелом свідчень про внутрішнє життя країни.
Внутрішня міграція в КНДР регулюється системою реєстрації хо. Без офіційного дозволу громадянин не може переїхати з одного району в інший, влаштуватися на роботу в іншому місті чи навіть одружитися з мешканцем іншої провінції. Це створює стабільну, але закріпачену структуру населення, яка слабо реагує на ринкові сигнали: навіть якщо в провінції Хванхе-Південь бракує робочих рук, людей туди не перенаправляють, бо це вимагало б рішення на рівні міністерства.
Урбанізація і розподіл за провінціями
Приблизно 63% населення Північної Кореї живе у містах, що є досить високим показником для країни з середнім рівнем доходу. Це пояснюється тим, що у 1960–1980-х роках КНДР провела масштабну індустріалізацію, і значна частина сільського населення була переселена у промислові зони. Найбільші міста:
- Пхеньян — 3,2 млн осіб (столиця, політичний і промисловий центр).
- Хамхин — 770 тис. (порт на східному узбережжі).
- Чхонджин — 670 тис. (промисловий центр на півночі).
- Нампхо — 450 тис. (порт на західному узбережжі).
- Вонсан — 360 тис. (курортне місто на сході).
Решта приблизно 9,7 мільйона мешкає у сільських провінціях Пхёнан-Південь, Пхёнан-Північ, Хванхе-Південь, Хванхе-Північ, Янгандо, Чагандо, Хамгьон-Південь і Хамгьон-Північ. Найменш заселена провінція — Чагандо на півночі, де гірський рельєф і суворий клімат обмежують сільське господарство.
Історична динаміка населення Північної Кореї
Населення Північної Кореї у XX столітті пройшло через кілька різких демографічних шоків, кожен з яких залишив слід у структурі сучасного суспільства. Перший і найбільший — Корейська війна 1950–1953 років, яка, за різними оцінками, забрала життя від 1 до 2,5 мільйона цивільних і військових з обох сторін. Після перемир’я у 1953 році населення КНДР становило близько 9–10 мільйонів, і вже у 1960-х роках країна почала швидко відновлюватися.
Другий шок припав на період «тяжкого ходу» у 1994–1998 роках, коли розпалася система радянських субсидій, кілька років поспіль у країні траплялися повені та посухи, а державна система розподілу продовольства фактично припинила роботу. За оцінками американських і південнокорейських дослідників, населення КНДР у цей період скоротилося на 600 тисяч — 2,5 мільйона осіб через голод, хвороби та масовий відтік до Китаю.
Третій, менш помітний шок, — це епідемія COVID-19 у 2022 році, коли КНДР раптово закрила кордони після двох років ізоляції. Відсутність міжнародної вакцинації, слабка медична інфраструктура в провінціях і брак ліків призвели до швидкого поширення вірусу. За оцінкою Національної розвідки Південної Кореї, у 2022 році від наслідків COVID-19 у КНДР могли померти до 250 тисяч осіб, хоча офіційна цифра Пхеньяна — близько 70 осіб.
Як змінювалась чисельність по десятиліттях
- 1953 рік — 9–10 млн осіб (післявоєнний мінімум).
- 1970 рік — 14,5 млн (після індустріалізації).
- 1990 рік — 20,5 млн (пік народжуваності).
- 2000 рік — 21,5 млн (після голоду, відновлення).
- 2010 рік — 24,5 млн (стабілізація приросту).
- 2026 рік — 26,2 млн (поточна оцінка).
Якщо порівняти з Південною Кореєю, яка у 1953 році мала приблизно таку ж кількість населення (20 млн разом з островами), то зараз її населення майже вдвічі більше. Це наслідок кількох факторів: масштабнішої еміграції з Півночі в 1940–1950-х, голоду 1990-х і повільнішого природного приросту через конфлікти та ізоляцію. Водночас у Південній Кореї у 2020-х народжуваність впала настільки, що деякі демографи прогнозують скорочення її населення з 51,7 до 40 мільйонів до 2070 року.
Соціально-економічні чинники, що впливають на демографію
Населення Північної Кореї залежить від трьох великих систем: державної медицини, системи освіти і продовольчого розподілу. Після «тяжкого ходу» Пхеньян відновив інвестиції у медицину, і у 2010-х роках знову запрацювали сільські лікарні, пологові будинки і програми вакцинації. За даними ВООЗ, понад 95% дітей у КНДР отримують базові щеплення — це рівень, якого не мають деякі європейські країни.
Освітня система охоплює 12 років обов’язкової школи і безкоштовну вищу освіту для відібраних студентів. Грамотність населення оцінюють у 99–100%, що є одним із найвищих показників у світі. Це спадщина інвестицій 1960–1980-х років, коли Пхеньян зробив ставку на масову освіту для індустріалізації. Сьогодні ця система зберігається формально, але брак палива, електрики і сучасних підручників знижує її практичну ефективність.
Продовольча система залишається найвразливішою ланкою. За даними Всесвітньої продовольчої програми (WFP) і Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (FAO), у 2020-х роках КНДР щорічно імпортує від 300 до 600 тисяч тонн зерна, переважно з Китаю. Значна частина сільськогосподарського виробництва зосереджена у державних кооперативах, але паралельно існує великий тіньовий ринок, який постачає до 70% овочів і м’яса у містах. За оцінками аналітиків, цей тіньовий ринок підтримує реальний рівень споживання, який значно вищий за офіційні норми paekcho.
Охорона здоров’я і тривалість життя
Система охорони здоров’я КНДР побудована за радянською моделлю: державні поліклініки у кожному районі, центральні лікарні в провінціях і спеціалізовані інститути в Пхеньяні. Ліки і базове обладнання надаються безкоштовно, але брак сучасних препаратів і запчастин часто робить лікування формальним. У 2014 році ВООЗ оцінила, що близько 11% населення КНДР має цукровий діабет, 8% — гіпертонію, а туберкульоз залишається поширеним у провінціях з холодним кліматом. За даними досліджень, опублікованих у базі PubMed Національного інституту охорони здоров’я США, туберкульоз у КНДР має один із найвищих рівнів мультирезистентних форм у Східній Азії, що пов’язано з перериванням курсів лікування у 1990-х.
Водночас тривалість життя у КНДР зросла з 64 років у 1990 році до 71–73 років у 2024 році. Це наслідок стабілізації продовольчого постачання, відновлення програм вакцинації і поступового відкриття приватних ринків, які дають змогу громадянам купувати якісніші продукти. Водночас у Південній Кореї тривалість життя перевищує 84 роки, і різниця у 10–12 років пояснюється саме доступом до сучасної медицини і кращих умов життя.
Порівняння з міжнародною практикою і стандартами
Населення Північної Кореї і підходи до його обліку суттєво відрізняються від міжнародних стандартів, які застосовують ООН, ЄС і США. Це варто розглянути окремо, бо саме закритість статистики створює найбільші ризики для дослідників і гуманітарних організацій.
Методика ООН і Світового банку
ООН оцінює населення країн світу за єдиною методологією, яка базується на даних переписів, національних реєстрів і демографічних моделях. Для країн, де переписів не було понад 15 років, застосовують модельні оцінки з похибкою 5–10%. Саме так працюють дані для КНДР, Еритреї і Сомалі. Натомість у ЄС і США переписи проводять кожні 10 років, і дані мають похибку менше 1%. Це означає, що будь-яка цифра про населення КНДР — це модель, а не пряме спостереження, і її не можна сприймати як остаточну.
Світовий банк публікує щорічний індикатор SP.POP.TOTL, який для КНДР у 2024 році становить 26,2 мільйона. Ця цифра базується на даних ООН і коригується з урахуванням оцінок міграції. Аналогічні цифри дає CIA World Factbook (26,4 млн у 2025-му), і саме ці два джерела найчастіше цитують у міжнародних медіа.
Європейський і американський підхід
ЄС і США вимагають від країн-партнерів регулярного перепису і відкритого доступу до демографічної статистики. Це закріплено у регламенті ЄС 763/2008 про переписи і в американському Title 13 про Census Bureau. Усі країни-кандидати на вступ до ЄС, включно з Україною, зобов’язані проводити перепис за методологією ООН і публікувати результати у відкритому доступі. КНДР не підписала жодної з цих угод і не зобов’язана дотримуватись міжнародних стандартів обліку населення.
Через це гуманітарні організації, які працюють у КНДР (UNICEF, WFP, WHO), змушені покладатися на непрямі методи: опитування в лікарнях, дані про розподіл пайків і супутникові знімки. Це значно ускладнює оцінку реальних потреб населення і робить міжнародну допомогу менш точною. У 2019 році, наприклад, UNICEF оцінював охоплення вакцинацією у КНДР у 95%, але вже у 2021 році ця цифра могла впасти через закриття кордонів і перебої з постачанням.
Чому Україна та інші країни рухаються до відкритої демографічної статистики
Україна, яка пережила кілька демографічних криз після 1991 року, поступово переходить до повністю відкритої демографічної статистики. Державна служба статистики публікує щомісячні дані про народжуваність, смертність і міграцію, а також проводить регулярні переписи (останній — у 2001 році, наступний планують у 2027-му). Це допомагає ухвалювати рішення у пенсійній, освітній і міграційній політиці, а також простежувати наслідки війни для демографії.
Натомість КНДР зберігає закриту модель, і будь-яка зовнішня оцінка населення залишається приблизною. Для міжнародної спільноти це означає, що гуманітарні програми в КНДР фінансують з підвищеним коефіцієнтом ризику: до 15–20% бюджету закладають як резерв на випадок неточності даних. Саме тому міжнародні донори вимагають від Пхеньяна хоча б базового доступу для проведення незалежних обстежень, на що влада КНДР поки не погоджується.
Прогнози і сценарії на найближчі десятиліття
Демографічні прогнози для Північної Кореї залишаються невизначеними через брак базових даних. Однак можна окреслити три основні сценарії, які використовують аналітики Світового банку, ООН і Корейського інституту міжнародної економіки.
Базовий сценарій: повільне старіння
За цим сценарієм населення КНДР до 2050 року зросте до 27–28 мільйонів, а до 2070-го почне скорочуватися через знижену народжуваність. Середній вік наблизиться до 42 років, а частка населення старше 65 років зросте з нинішніх 9% до 18–20%. Цей сценарій передбачає, що Пхеньян збереже контроль над внутрішньою мобільністю і не відкриє кордони для масової міграції.
Сценарій відкриття: різке зростання
Якщо КНДР піде шляхом Китаю 1980-х і дозволить приватну торгівлю, іноземні інвестиції і хоча б часткову еміграцію, населення може зрости до 29–30 мільйонів за рахунок повернення біженців із Китаю і зниження смертності. Цей сценарій малоймовірний у короткостроковій перспективі, але аналітики не виключають його у разі серйозних змін у Пхеньяні після 2030 року.
Сценарій кризи: скорочення
Якщо міжнародні санкції посиляться або виникне новий голод, населення КНДР може скоротитися до 24–25 мільйонів до 2040 року. Такий сценарій розглядають як малоймовірний, але його не можна виключати, враховуючи залежність країни від китайського продовольства і палива. Під час «тяжкого ходу» у 1990-х саме такий сценарій реалізувався, хоча тоді населення не впало нижче 21 мільйона.
Як зміниться вікова піраміда
Зараз у КНДР приблизно 21% населення — діти до 15 років, 67% — працездатні (15–64 роки) і 12% — старші 65 років. Для порівняння, у Південній Кореї ці показники у 2025 році становлять 12%, 71% і 17% відповідно. Це означає, що Північ ще має демографічне «вікно можливостей» — велику частку молодих працездатних, яку вона поки що не конвертує в економічне зростання через санкції і закриту модель.
Як читати демографічні дані про КНДР і не помилитися
Якщо ви плануєте використовувати цифри про населення Північної Кореї у власному дослідженні, статті чи аналітичній записці, є кілька практичних правил, які допоможуть уникнути типових помилок.
Звідки брати перевірені дані
- Всесвітній банк, індикатор SP.POP.TOTL — оновлюється щороку, базується на даних ООН.
- ООН, World Population Prospects — найдетальніші демографічні прогнози з розбивкою за віком і статтю.
- CIA World Factbook — щорічний огляд країн з короткими демографічними таблицями.
- База даних Корейського інституту міжнародної економіки (KIEP) — аналітика саме по КНДР.
- Звіти ВООЗ, UNICEF, WFP — дані про охорону здоров’я, освіту і продовольчу безпеку.
Яких помилок уникати
- Не наводити цифру «26 мільйонів» як точну — це оцінка з похибкою до 2 мільйонів.
- Не порівнювати дані КНДР і Південної Кореї напряму без застереження про методологію.
- Не цитувати лише одне джерело — краще наводити 2–3 незалежні оцінки і пояснювати різницю.
- Не плутати демографічні й економічні дані: населення може зростати навіть за умов економічної стагнації.
- Не ігнорувати внутрішню міграцію: близько 5–7% населення КНДР щорічно переїзджає з сільських провінцій у міста, навіть без офіційного дозволу.
Часті запитання (FAQ)
Скільки людей живе у Північній Кореї у 2026 році?
Більшість міжнародних оцінок дають 26,0–26,5 мільйона осіб. Це модельна цифра, оскільки КНДР не проводила відкритого перепису з 2008 року, і похибка може становити 1–2 мільйони в обидва боки.
Чому населення КНДР менше, ніж у Південної Кореї?
У 1953 році, після Корейської війни, обидві країни мали приблизно однакове населення — близько 9–10 мільйонів на Півночі і 20 мільйонів на Півдні. Через голод 1990-х років і повільніше відновлення населення КНДР зросло лише до 26 мільйонів, тоді як Південна Корея досягла 51,7 мільйона.
Яка середня тривалість життя у Північній Кореї?
За оцінками ВООЗ і Світового банку, у 2024 році середня тривалість життя у КНДР становить 71–73 роки (жінки живуть довше за чоловіків на 4–5 років). Це нижче, ніж у Південній Кореї, де тривалість життя перевищує 84 роки.
Чи можуть громадяни КНДР вільно виїхати з країни?
Ні. Виїзд за кордон потребує спеціального дозволу, який отримують лише дипломати, спортсмени, науковці і працівники торговельних місць. Усі інші категорії громадян, які залишають країну без дозволу, класифікуються як нелегальні мігранти і можуть бути депортовані.
Скільки біженців залишили Північну Корею?
За офіційними даними Південної Кореї, з 1998 року до неї переїхали понад 34 тисячі громадян КНДР. Ще від 50 до 100 тисяч, за оцінками ООН, перебувають у Китаї нелегально, переважно жінки, які одружилися з місцевими мешканцями.
Чи є у КНДР перепис населення?
Останній офіційний перепис у КНДР проводили у 2008 році, але його повні результати так і не були опубліковані у відкритому доступі. У 2014 році Пхеньян провів частковий перепис у Пхеньяні, але дані залишились закритими.
Як COVID-19 вплинув на населення Північної Кореї?
У 2022 році КНДР пережила найбільший спалах COVID-19 за всю пандемію. Офіційно визнали лише 70 смертей, але за оцінкою розвідки Південної Кореї, реальна смертність могла сягати 250 тисяч осіб. Це вплинуло на загальну демографічну криву 2023 року і знизило середню тривалість життя.
Чи зростає населення КНДР чи скорочується?
У 2020-х роках населення КНДР зростає повільно — приблизно на 0,4–0,5% на рік. Але вже у 2030-х роках, за прогнозами ООН, темпи зростання сповільняться до нуля, а до 2050 року почнеться скорочення через знижену народжуваність у 1990-х і 2000-х.
Як КНДР рахує своє населення, якщо перепису немає?
Державна система реєстрації хо фіксує кожного громадянина за місцем проживання, роботи і сім’єю. Ці дані зберігаються у паперовому вигляді в місцевих комітетах народної влади і використовуються для розподілу пайків і мобілізації. Однак вони не відомі міжнародним організаціям і не можуть бути перевірені.
Чим населення Північної Кореї відрізняється від Південної за віком?
Середній вік у КНДР — 35 років, у Південній Кореї — 44 роки. Це означає, що Північ має значно молодше населення: частка дітей до 15 років становить 21% проти 12% на Півдні. Водночас у Південній Кореї вища частка людей старше 65 років (17% проти 12% на Півночі).
Залишити відповідь